|
Крик душi самотньої матерi Менi 46, я – українська росiянка з Ялти. Незамiжня, важко працююча. З повагою та любов’ю ставлюся до iсторичної України. Українську мову знаю та люблю з дитинства, з радянської школи. Тому не вагаючись вiддала свiй голос на виборах за нашу, нацiональну українську команду, команду-переможницю. Повнiстю пiдтримую курс теперiшньої влади на майбутнє, гаряче симпатизую і спiвчуваю Президентовi. Тим бiльш боляче сприймаються нинi багато пережиткiв старого режиму, до яких, можливо, ще довго не буде пригорнута увага вiдповiдальних осiб. Отже, беру на себе смiливiсть спробувати донести свiй бiль, крик душi самотньої матерi до тих, вiд кого залежить сьогоднi полiпшити умови життя простих «робочих бджiлок». ПЕРШЕ. ЧАС НЕГАЙНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ПИТАННЯ ВIЙСЬКОВОГО ОБОВ'ЯЗКУ ДЛЯ СИНIВ САМОТНIХ МАТЕРIВ. Соцiальна допомога на пiдтримку цiєї категорiї громадян була i, на жаль, є настiльки iлюзорною, що, я вважаю, держава не має сьогоднi морального права використовувати наших синiв, яких ми, матерi, ростили на свої кошти, буквально вiдриваючи вiд себе останнє, щоб нагодувати й одягнути якось цю дитину. А тепер, коли йому близько вiсiмнадцяти, я ще й повинна або, знову надриваючись, платити за вiйськову кафедру у вузi, або вiддати його просто у державну армiю, втрачаючи рiк з його, та також мого життя, бо я все ж-таки вважаю себе зобов’язаною дати дитинi освiту, а це значить – зайвий рiк вбиватись на двох-трьох роботах, щоб пiдтримати сина-студента, або спецiалiста на перших кроках. Хотiлося б розглянути цю проблему у моральному аспектi. Усi попереднi роки ставлення держави до неповних сiмей було таким, що не викликало сумнiву: дитина без батька – це «байстрюк», який нiкому не потрiбен, хiба що вiйськовим у ролi «гарматного м’яса». Але зараз, коли є ознаки того, що сучасний уряд дiйсно придiляє уваги зростанню населення України (соцiальнi виплати при народженнi дитини; житлова програма для молодих сiмей), - то ж хочеться вiрити, що й дiти з неповних сiмей також є не пасинками, а бажаними членами суспiльства, якi теж мають право на освiту та пристойне життя. Тому, я впевнена, ТРЕБА ЗАРАЗ ЖЕ ГОСТРО ПОСТАВИТИ ПИТАННЯ ПРО ЯКIСНЕ ТА КIЛЬКIСНЕ ПОЛIПШЕННЯ ДОПОМОГИ НЕПОВНИМ СIМ'ЯМ, ПРО ВВЕДЕННЯ СОЦIАЛЬНИХ ПIЛЬГ НАРIВНI З IНВАЛIДАМИ. ДРУГЕ. Дитинi з неповної сiм’ї пощастило потрапити у ВУЗ. За навчання доведеться чимало платити якнайменш чотирi роки. Однак соцiальну допомогу самотньої матерi чомусь збираються нараховувати тiльки до вiсiмнадцятирiччя дитини. Де ж логiка? Якщо держава допомагає очно вчитися один курс, то починаючи з другого йому що, - переводитись на заочне та йти працювати (або бути негайно призваним у армiю)? БУЛО Б ДОБРЕ ЯКОСЬ ПIДТРИМАТИ СТУДЕНТА-ДИТИНУ САМОТНЬОI МАТЕРI ДО ЗАКIНЧЕННЯ ВУЗА; ТАКОЖ НЕОБХIДНИМ Є ЦЕНТРАЛIЗОВАНЕ ПРИЙНЯТТЯ РIШЕННЯ ПРО ПIЛЬГОВЕ ЗАЧИСЛЕННЯ ДIТЕЙ САМОТНIХ МАТЕРIВ НА БЮДЖЕТНI МIСЦЯ У ВУЗАХ НАРIВНI З ДIТЬМИ-IНВАЛIДАМИ ТА СИРIТАМИ. ТРЕТЄ. Тепер стосовно власно "пособiя". Дуже некрасиво сталося з цим збiльшенням його розмiру у квiтнi. Збiльшена допомога тим самотнiм матерям, хто надав справку про доходи за пiвроку, що не перебiльшують 230 гривень на особу. Я пiдкреслюю: тим, хто надав таку справку. Але ж це не означає, що людина дiйсно живе на доходи, вказанi у справцi! Бо це, якщо дивитись правдi у вiчи, сьогоднi взагалi неможливо (особливо у Ялтi з її позахмарними цiнами). Така мати, без сумнiву, живе за чиєїсь пiдтримкою: власних батькiв, або її «громадянського чоловiка», i так далi. Ось вона ще й отримала досить вагому пiдтримку вiд держави, хоча й не дуже її потребує. А я, важко працюючи, звичайно ж, була цiєї пiдтримки позбавлена; менi допомога залишилася, як i ранiше, найменшою, хоча, бачить Бог, не має в свiтi людини, кому так зараз потрiбна пiдтримка для освiти дитини. Де ж справедливiсть?! Я особисто знаю жiнку, яка працює лише епiзодично, мешкаючи за рахунок власного батька – дiдуся її дитини. Вона i досi не звернулася у Собес стосовно збiльшення допомоги, - воно їй не дуже потрiбно. Але ж, коли вона нарештi збереться, - вона, без сумнiву, його отримає. Даруйте, то для кого ж ця допомога, - для ледачiх (бо, мабуть, тiльки ледачi сьогоднi невзмозi знайти роботу), або для найбiльш заможних, яким нема для чого працювати взагалi?! А НЕ КРАЩЕ БУЛО Б ПРОСТО РОЗДIЛИТИ ВИДIЛЕНI ДЕРЖАВНI КОШТИ МIЖ УСIМА, ХТО ПРОСТО СТОIТЬ НА ОБЛIКУ? Не краще було б полегшити життя важко працюючих матерiв, щоб i вони нарештi отримали можливiсть працювати не на двох-трьох, а лише на однiй роботi, та придiлити нарештi уваги своїм дiтям, бо в нас якщо самотня матiр – то й дитина в неї мимоволi самотня! До того ж збiльшення допомоги здiйснюється шляхом збору документiв, про що майже не було повiдомлено. Уявiть собi «хардворкера», який не має часу й можливостi регулярно читати пресу. Така жiнка може тiльки почути десь у новинах: «Значно збiльшенi соцiальнi виплати!..» - та зiтхнути щасливо i полегшено, очiкуючи збiльшення у своїй ощаднiй книжцi наступного разу. Але ж, - яке розчарування! Працiвники соцiального вiдомства, якi для чогось при первинному оформленнi записують нашi адреси та телефони, навiть i не замислились оповiстити нас про необхiднiсть додати справки. (Невже ж самотнiх матерiв у свiтi настiльки багато, що це є проблемою?) Таким чином, мало не всi дiзналися про це тiльки у червнi, отримавши квiтнєве «куце» пособiє. Люди втратили грошi. Дiти знов недоїли. Це дуже прикро. ЧЕТВЕРТЕ. І нарештi, головне. Не вiрю, що не iснує нiякого механiзму для стримання iнфляцiї. Цiлком очевидно: немає сенсу у пiдвищеннi зарплат, пенсiй та соцiальних виплат, доки продовжується постiйне безпiдставне зростання цiн. Невже ж неможна збирати податки з пiдприємцiв таким чином, щоб при пiдвищеннi цiни зростав i податок!? Нехай це ПДВ, або податок з iншою назвою, - але ж я впевнена: платити його повинен не покупець, а ПРОДАВЕЦЬ зi своєї власної кишенi; при цьому податок має зростати у геометричнiй прогресiї: додав до цiни зайву копiйку – заплати гривну податку! Може тодi пiдприємцi замисляться, перш нiж продовжити нас грабувати. Що завжди найбiльш вражає – це звичай пiднiмати цiни: не на двi, не на п’ять копiйок, - одразу на п’ятдесят вiдсоткiв! Даруйте, а чому ж тодi моя зарплата зростає максимум на 10-15 вiдсоткiв? І це не тiлькi колись траплялося, при попереднiй владi, це трапляється просто зараз, сьогоднi! Що за дивна практика: додавати ПДВ до цiни товару. Звiдки це? Може, з Заходу? Тодi там же, на Заходi, ТРЕБА ШВИДШЕ ЗНАЙТИ Й НАДIЙНИЙ МЕХАНIЗМ ДЛЯ СТРИМАННЯ IНФЛЯЦII. Інакше всi зусилля влади можуть опинитися марними. Будемо й далi топтатися на мiсцi. З глибокою повагою та надiєю Олена Єрмілова (Private) Олена Єрмілова, УПП Кримський регіон 19.08.2005 Немає записів в форумі |