|
Харківська правозахисна група про перебіг виборчої кампанії Йдеться, однак, не тільки про сумнозвісний адміністративний ресурс, наглий примус, тиск або й залякування населення, які навряд чи можуть бути оцінені тільки як передвиборча агітація „за” та „проти.” Тиск та залякування для українського виборця – не новина. Примус за радянських часів був типовим. Примусово годували дисидентів у радянських психіатричних лікарнях, примусово годують українське населення передвиборними бігбордами В.Януковича. Як зовсім неважко передбачити, реакція на інформаційний примус буде така ж, як і реакція на примусово влитий до шлунку А.Сахарова чи П.Григоренка поживний розчин. „Насильно мил не будешь,” – свідчить російська говірка, отже, владі можна навіть поспівчувати. Більш важливим у нинішній передвиборчій кампанії є очевидне етичне протистояння влади і громадянського суспільства, причому протистояння вже не стільки політично-опозиційне, скільки морально-революційне. Знову в атмосфері країни чується вітерець „празької весни,” дуже розтягнутої в часі оксамитової революції. Низи не хочуть жити по-старому, верхи – жити по-старому хочуть, але не дуже вміють. З цього приводу згадується соціально-психологічна теорія щодо „логіки совісті” В.Лефевра. Як вважав відомий західний професор, для радянського істеблішменту типовим було гасло: мета виправдовує засоби, морально все, що служить перемозі комунізму. За тих часів відомий жарт І.Сталіна: „А скільки у Римського Папи дивізій?” виглядав, звісно, дуже дотепним. Проте згодом, попри сотні дивізій й залізну дисципліну комуністичних лав жартівник був все-таки викинутий з комуністичної усипальниці. Емоції життя здолали раціональність порядку. Дивізії розвіялися на полях історії, як і прах Ф.Енгельса над морем, натомість справа Папи й досі процвітає. А сучасний „Greenpeace” є впливовим тільки тому, що в якості вибухівки використовує виключно етичну силу. Етичну силу використовує в нинішніх українських обставинах і В.Ющенко. Отже, протистояння В.Ющенка та В.Януковича є не стільки протистоянням влади та опозиції, скільки протистоянням апаратної політики і здорового глузду; лицемірства й відвертості; „парадоксалізму” Джангірова-Корчинського-Піховшека й інтелектуальної чесності; бюрократичного етосу й народної свободи. Свого часу знавці політичної науки В.Парето та Г.Моска на широкому історичному матеріалі довели невідворотність деградації всіх без винятку політичних еліт. Вражаючою в їх описах є логічна схема відмирання політичних класів. Морально виснажені еліти вдаються до всіх засобів самозбереження: рекрутують військо, наймають шпигунів, вчиняють підкуп та шантаж. Але внутрішній розклад нездоланний, з часом, висловлюючись метафорично, весь живопис у палацах верхівки перетворюється на портрет Доріана Грея... Щось подібне відбувається сьогодні й з українською посткомуністичною владою. Попри всі офіційні, риторично-ідеологічні нашарування на тлі нашої незалежності, імідж діючої виконавчої влади все більше нагадує якусь фальшиву іконографію, „старе письмо” свіжими фарбами в брудному колориті. З огляду на мотиви та реальну типологію владної поведінки згадуються не стільки Л.Валенса з В.Гавелом, скільки В.Ярузельський з Н.Чаушеску. Паралелі на рівні жертв є також беззаперечними: наш Г. Гонгадзе, їх Я.Палах та Є.Попелюшко... Отож не дивно, що здоровий тонус життя полишає таки нашу політичну верхівку. Низку тактичних інформаційних провалів наразі доповнює стратегічний провал „референдуму – 2000” та „конституційної реформи – 2004”. Чи є насправді грядущим провал також і владного кандидата – передрікати не будемо. Чи стане сучасна Україна ще більш адекватним уособленням „Мордору” за Дж.Толкієном чи „ферми тварин” за Д.Орвелом, також залишається відкритим запитанням. У цьому сенсі, однак, пригадується цілком однозначний і зовсім ще свіжий вираз В.Медведчука в одному з інтерв’ю: „Ющенко не буде президентом.” З огляду на всім відомий подальший розвиток подій цікаво знати, що це насправді було: палке бажання, тонка інтуїція, конкретні плани? Коментар Подільського центру прав людини: У Вінницькій області вистачає фактів приготувань влади лише до одного варіанту завершення виборів. Для цього в очі виборцям „світять” плакати, що висловлюють діючому прем’єр-міністру підтримку на виборах від усієї Вінниччини, які не мають власника, але їх охороняють високі чини в міліцейських погонах. Для цього всіх працівників сфери культури „мобілізували” на агітацію за „єдино можливого” кандидата. Для цього до складу дільничних виборчих комісій не включають представників лівих кандидатів (наприклад у теритроріальному виборчому окрузі № 18), а самі дільниці для голосування розміщують в районних штабах кандидата від влади (як це діється хоча б в Липовці та Іллінцях). Для цього керівництво обласного виборчого штабу кандидата на пост Президента України В.Януковича дозволяє собі викликати „на килим” держслужбовців (навіть на рівні депутатів обласної ради), які запідозрені в участі в агітаційних акціях на користь іншого кандидата, і застосовує погрози звільнення з роботи чи притягнення до відповідальності через суд. Для цього судові органи не приймають позовів, в яких оскаржуються дії держслужбовців, які беруть участь в агітації на користь кандидата, бажаного тільки для влади. Чи не вирішила влада питання обрання Президентом України „єдиного від влади” без українського Народу? Чи не приготувала вона спектакль на 31 жовтня, результати якого вже приготовані в кабінетах держслужбовців найвищого рівня? В результаті увесь Народ повинен буде лише змиритись з вибором групи людей, яка не має до цього Народу ніякої поваги. Справа відстоювання гідності людини, що є основою забезпечення прав людини, є святою для українських правозахисників. Тільки ґрунтуючись на власній гідності та поважаючи гідність кожного громадянина України можна побудувати правову, демократичну державу. Михайло Бардин, Подільський центр прав людини Вінницький регіон 13.10.2004 Немає записів в форумі |