Мотивом же послужило повне ігнорування президентським апаратом звернень журналістів з цього питання.

Ім'я Юрія Чумака вперше прозвучало в ЗМІ під час президентських виборів 2004 року. Тоді він був звільнений з посади редактора міської газети за те, що на сторінках свого видання надав слово представнику виборчого штабу опозиційного кандидата Віктора Ющенка. Ющенко стало президентом, а Чумак — журналістом бюлетеня «Права людини» Харківської правозахисної групи.

“У Україні часів президентства Кучми право на доступ до інформації було дуже сильне обмежено наявністю на нормативних актах інститутів влади так званих секретних грифів: «публікації не підлягає», не «для друку», «для службового користування», — говорить Юрій Чумак. — Порядок захисту інформації, що містить державну таємницю, визначений відповідним законом і не передбачає секретних грифів на офіційних документах. Поява таких грифів — наслідок указу Кабміну, який, як відомо, не є законодавчим органом. Отже, засекречення указів — незаконне”.

За час президентства Ющенка кількість засекречених президентських указів (не рахуючи ухвал Кабміну) вже перевалила за чотири десятки.

Свій запит Чумак відправив рекомендованим листом. Згідно поштовому повідомленню, адресат одержав цей лист 11 травня. Згідно із законом Секретаріат Президента повинен був дати на цей запит дві відповіді. Перший — в десятиденний термін — про те, чи підлягає питання розгляду, а якщо підлягає, то і другий — протягом місяця — з інформацією по суті поставлених питань. Не прийшов ні перший, ні другий. Журналіст звернувся з скаргою в Печерський районний суд міста Києва. Поки що — з формального приводу процедурних порушень. В скарзі він зажадав визнати неправомірною бездіяльність президента України, що виявилася в ненаданні відповідей на запит, і зобов'язати Президента дати відповідь на згаданий запит і стягнути з нього 3 гривні 40 коп. держмита.

"Вечерний Харьков"